Законопроєкт № 15150 про новий Цивільний кодекс України: ризики для прав людини, європейської інтеграції та правової визначеності

Короткий виклад

Законопроєкт № 15150 про новий Цивільний кодекс України зареєстровано у Верховній Раді 9 квітня 2026 року. 28 квітня 2026 року Верховна Рада прийняла його за основу з урахуванням пропозицій Комітету, з доопрацюванням положень відповідно до частини першої статті 116 Регламенту Верховної Ради України та з продовженням строку підготовки до другого читання.

Це означає, що законопроєкт перейшов у нову процесуальну фазу: питання вже не полягає лише в тому, чи підтримувати його концептуально, а в тому, чи будуть найбільш чутливі положення суттєво доопрацьовані до другого читання.

Позиція ГО «Бюро «Ми — є!» полягає в тому, що законопроєкт № 15150 не має готуватися до другого читання без цільового перегляду положень, які можуть звужувати доступ ЛГБТІК+ людей до сімейно-правового захисту, посилювати правову невизначеність для трансгендерних людей і створювати ширший простір для неоднакового або дискримінаційного застосування норм приватного права.

Предмет питання

У центрі нинішньої дискусії — не лише структура нового Цивільного кодексу, а й зміст положень, які можуть мати безпосередній вплив на дискриміновані та вразливі групи, сімейні відносини, судовий захист приватного і сімейного життя та середовище діяльності організацій громадянського суспільства.

Найбільш чутливими залишаються питання визначення сім'ї та шлюбу, правового статусу фактичних сімейних союзів, наслідків зміни гендерного маркера для вже наявних сімейних відносин, доступу до усиновлення та допоміжних репродуктивних технологій, а також використання категорії «доброзвичайність» як критерію оцінки приватноправової поведінки.

Окреме значення має процесуальний момент. Законопроєкт уже прийнято за основу, однак його подальше опрацювання відбувається саме у фазі, коли парламент, профільний Комітет, урядові інституції та міжнародні партнери можуть і повинні звернути увагу на змістовні правки.

Чому це потребує окремої уваги

Європейський суд з прав людини у справі Maymulakhin and Markiv v. Ukraine встановив, що відсутність будь-якої форми правового визнання і захисту для одностатевої пари в Україні становила порушення статей 8 і 14 Європейської конвенції з прав людини.

У звіті Європейської Комісії щодо України за 2025 рік це рішення прямо згадується як таке, що підтверджує вимогу забезпечити юридичне визнання та захист одностатевих пар; у тому самому фрагменті Комісія зафіксувала відсутність поступу щодо законопроєктів про зареєстровані партнерства.

Додатково важливо враховувати розвиток національної судової практики. У 2025 році Деснянський районний суд міста Києва встановив факт спільного проживання однією сім'єю двох чоловіків, а у 2026 році Верховний Суд залишив у силі рішення в частині процесуальних наслідків і фактично підтвердив можливість встановлення судом факту проживання однією сім'єю осіб однієї статі, якщо це необхідно для виникнення юридичних наслідків у конкретних правовідносинах.

Основні ризики

Право на сімейне життя і принцип недискримінації

У нинішній конфігурації законопроєкт № 15150 не створює позитивного механізму правового визнання одностатевих пар. Особливо чутливим є питання фактичних сімейних союзів: якщо така правова конструкція буде доступна лише для різностатевих пар, це може створити ризик дискримінаційного виключення одностатевих партнерів із механізмів захисту сімейного життя.

Права трансгендерних людей і стабільність сімейного статусу

Окреме занепокоєння викликають положення, які можуть впливати на стабільність шлюбу у випадках юридичного визнання гендеру або зміни гендерного маркера. Такий підхід може впливати на майнові права, спадкування, доступ до інформації в медичних ситуаціях, процесуальне представництво, соціальні гарантії та інші юридично значущі аспекти сімейного життя.

Правова визначеність і межі оціночних категорій

Проблема законопроєкту не обмежується сімейним правом. Використання категорії «доброзвичайність» як операційного критерію в цивільних відносинах може створити ризик надмірної дискреції, якщо така категорія не буде чітко нормативно обмежена.

Для організацій громадянського суспільства, благодійних структур, правозахисних ініціатив і громадян це може означати менш передбачуване правове середовище у питаннях договорів, представництва, майнових відносин, репутаційного захисту та доступу до правових механізмів.

Ризики для євроінтеграції

Немає підстав стверджувати, що сам факт прийняття законопроєкту № 15150 за основу автоматично блокує євроінтеграційний процес. Водночас збереження положень, які не забезпечують мінімального правового визнання одностатевих пар, не враховують ризики для трансгендерних людей і посилюють правову невизначеність, може створити додаткову напругу у сфері фундаментальних прав.

Карта правових ризиків у світлі ЄКПЛ, практики ЄСПЛ та права ЄС

Наведена нижче карта має орієнтовний характер. Вона не є повним постатейним аналізом законопроєкту № 15150 і не замінює висновку профільних органів. Її мета — окреслити зони можливої правової напруги, які потребують окремого доопрацювання до другого читання.

У євроінтеграційному вимірі особливе значення мають не лише стандарти ЄКПЛ, а й поступове наближення України до правової системи ЄС. Директива 2004/38/ЄС та практика Суду ЄС щодо вільного пересування демонструють, що питання сімейного статусу одностатевих пар може мати транскордонне значення.

Нова кодифікація не повинна закріплювати або поглиблювати правовий вакуум, який уже був предметом оцінки ЄСПЛ і Європейської Комісії.

Інституційні наслідки

Для Верховної Ради питання законопроєкту № 15150 уже перейшло з фази загальної політико-правової дискусії до фази конкретного доопрацювання перед другим читанням. Прийняття за основу не знімає правових ризиків, а навпаки робить їх більш нагальними.

Для Комітету Верховної Ради з питань правової політики ключовим є забезпечення не лише техніко-юридичного, а й правозахисного доопрацювання тексту. Врахування пропозицій Комітету не має зводитися до редакційного згладжування.

Для Міністерства юстиції та Уряду питання полягає в послідовності державної правової позиції. Україна не може одночасно декларувати виконання рішення ЄСПЛ у справі Maymulakhin and Markiv v. Ukraine, визнавати потребу в правовому захисті одностатевих пар у межах євроінтеграційного діалогу та підтримувати кодифікаційні рішення, які фактично звужують або унеможливлюють доступ таких пар до базових сімейно-правових механізмів.

Рекомендації

1. Верховній Раді України та Комітету з питань правової політики доцільно не готувати законопроєкт № 15150 до другого читання без змістовного перегляду положень щодо визначення сім'ї, фактичних сімейних союзів, наслідків зміни гендерного маркера, доступу до сімейно-правових механізмів і меж застосування оціночних категорій у приватному праві.
2. До другого читання необхідно провести окрему перевірку законопроєкту на сумісність із Європейською конвенцією з прав людини, практикою ЄСПЛ, рішеннями у справах Fedotova and Others v. Russia та Maymulakhin and Markiv v. Ukraine, а також висновками Європейської Комісії щодо правового визнання і захисту одностатевих пар.
3. Комітету з питань правової політики Верховної Ради України доцільно забезпечити прозорий формат експертного доопрацювання із залученням фахівців із приватного права, прав людини, недискримінації, представників ЛГБТІК+ організацій, правозахисних інституцій і міжнародних партнерів.
4. Міністерству юстиції України доцільно публічно представити консолідовану правову позицію щодо відповідності законопроєкту № 15150 міжнародним зобов'язанням України, стандартам недискримінації та вимогам правової визначеності.
5. Міжнародним організаціям, інституціям ЄС і дипломатичним представництвам доцільно підтримати не лише моніторинг процесу, а й предметне доопрацювання законопроєкту.
6. Організаціям громадянського суспільства доцільно поєднувати правозахисний та інституційний виміри адвокації: говорити мовою правової визначеності, якості кодифікації, євроінтеграційної сумісності та належного законодавчого процесу.

Висновок

Оновлення цивільного законодавства може бути важливою частиною правової модернізації України. Але така модернізація не може відбуватися ціною звуження доступу дискримінованих груп до правового захисту, послаблення правової визначеності або створення напруги з міжнародними зобов'язаннями держави.

Після прийняття законопроєкту № 15150 за основу головне питання полягає не в тому, чи потрібна Україні рекодифікація приватного права. Головне питання полягає в тому, чи буде ця рекодифікація сумісною з правами людини, практикою ЄСПЛ, євроінтеграційними зобов'язаннями та реальними суспільними відносинами, які вже існують в Україні.

Обґрунтованою позицією є підтримка змістовного доопрацювання законопроєкту № 15150 до другого читання. Таке доопрацювання має усунути положення, які можуть створити дискримінаційні наслідки для ЛГБТІК+ людей, поставити під сумнів стабільність сімейного статусу трансгендерних людей, звузити доступ до фактичного сімейно-правового захисту або посилити правову невизначеність через розмиті моральні категорії.

Матеріал підготовлено для міжнародних організацій, дипломатичних представництв, органів державної влади та ЛГБТІК+ спільнот як оновлена редакція для експертного обговорення після першого читання.