Проголошення Незалежності України

Декриміналізація гомосексуальності в Україні в 1991 році відбувалася в контексті політичних і соціальних змін, що супроводжували розпад Радянського Союзу. Новоутворені незалежні держави прагнули переглянути старе радянське законодавство і адаптувати його до нових реалій та міжнародних стандартів прав людини. Незважаючи на декриміналізацію, українське суспільство залишалося вкрай консервативним щодо питань сексуальної орієнтації.
Багато українців продовжували сприймати гомосексуальність як "хворобу" або "девіацію", що призводило до стигматизації та соціальної ізоляції ЛГБТ людей. Ці стереотипи підтримувалися недостатньою поінформованістю та відсутністю належного освітнього контенту. Гомосексуальність продовжувала вважатися табу, а ЛГБТ часто зазнавали дискримінації, насильства та соціальної стигматизації.

Початок активістського руху за права ЛГБТК, перші публічні акції

У 2000-ні роки в Україні розпочався активний рух за права ЛГБТ спільнот. Цей період став важливим етапом у формуванні активізму за права людини, оскільки саме тоді відбулися перші публічні акції та заходи, спрямовані на боротьбу за рівноправність перед законом і визнання прав ЛГБТ.
Перші публічні акції ЛГБТ-активістів відбувалися на початку 2000-х років. Однією з таких подій став перший публічний "День пам'яті жертв гомофобії", який відбувся у Києві у 2005 році. Це був важливий крок до визнання проблеми гомофобії та насильства проти ЛГБТ в українському суспільстві.
У 2008 році відбувся перший кінофестиваль "Молодість", де була представлена квір-програма. Фестиваль викликав широку громадську дискусію та сприяв підвищенню видимості ЛГБТ спільноти в Україні.
Організація публічних акцій та заходів не обходилася без труднощів. ЛГБТ стикалися з агресією та насильством з боку радикальних груп і консервативних частин суспільства. Поліція часто не забезпечувала належного захисту учасникам акцій, що призводило до конфліктів і нападів.У цей період також зростав міжнародний тиск на Україну з боку правозахисних організацій та міжнародних партнерів. Європейський Союз та ООН закликали український уряд дотримуватися міжнародних стандартів прав людини та забезпечувати права ЛГБТ. Це сприяло поступовій зміні суспільної думки та політичного клімату щодо прав людини в Україні.

Зростання видимості ЛГБТ спільнот, дискусії про цивільні партнерства

Впродовж 2010-х років відбулося значне зростання активізму та видимості ЛГБТ-спільнот в Україні. Одним з ключових моментів цього процесу стали регулярні проведення МаршуРівності. Перший офіційний Марш рівності, організований КиївПрайдом, відбувся у 2013 році, хоча і супроводжувався насильством та протестами з боку радикальних груп. Попри ці труднощі, щорічний Марш рівності став символом боротьби за права ЛГБТ людей і привернув значну увагу до проблем дискримінації та нерівності.
Окрім КиївПрайду, у багатьох містах України почали з'являтися локальні ЛГБТ організації та ініціативи, які працювали над підвищенням обізнаності, надавали підтримку ЛГБТ людям і боролися за їхні права. Однією з таких організацій стала в 2018 році стала і Громадська організація "Правозахисне бюро "Ми - є!", яка активно займалася адвокацією прав ЛГБТ судовими та позасудовими механізмами захисту, а також підтримувала локальні Прайди – ОдесаПрайд і КривбасПрайд. У 2010-х роках питання доступу до цивільних партнерств для одностатевих пар набуло особливої актуальності. Ця тема стала предметом громадських дискусій, а також отримала підтримку з боку деяких політичних сил та правозахисних організацій. У 2015 році, після підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС, було піднято питання про необхідність адаптації українського законодавства до європейських стандартів, включаючи права ЛГБТ.
У 2015 році був прийнятий закон, який забороняє дискримінацію на робочому місці за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Це стало важливим кроком у напрямку захисту прав ЛГБТ людей. Однак, питання цивільних партнерств залишалося на порядку денному, і активісти продовжували боротися за визнання одностатевих партнерств на законодавчому рівні.
Міжнародні правозахисні організації, такі як Amnesty International та Human Rights Watch, активно підтримували ЛГБТ-спільноти в Україні, привертаючи увагу до проблем дискримінації та насильства. Крім того, посольства багатьох західних країн брали участь у підтримці КиївПрайду та інших ЛГБТ-заходів, що сприяло міжнародній підтримці українського ЛГБТ-руху.

Війна та виклики, але й нові можливості для просування рівності для ЛГБТ

Російська агресія проти України, яка почалася у 2014 році і перейшла у повномасштабну війну в лютому 2022 року, створила нові виклики для ЛГБТ-спільнот. Військові дії призвели до зростання насильства та небезпеки для всіх громадян, зокрема для вразливих груп, таких як ЛГБТ-спільноти.
● Небезпека та переслідування: ЛГБТ в окупованих Росією територіях стикаються з особливою небезпекою. Відомо про випадки переслідувань, затримань та насильства щодо ЛГБТ з боку окупаційної влади та проросійських сил.
● Соціальна ізоляція: Війна спричинила внутрішнє переміщення мільйонів українців, зокрема ЛГБТ людей, які змушені були залишити свої домівки. Соціальна ізоляція та дискримінація у нових місцях проживання залишаються серйозною проблемою.Незважаючи на виклики, війна також відкрила нові можливості для просування прав ЛГБТ- спільнот в Україні. Важкі обставини змусили українське суспільство переглянути багато стереотипів та упереджень.
 ● Визнання та підтримка: Участь ЛГБТ+ у захисті країни на фронті та участь у волонтерських ініціативах підвищила видимість спільнот та привернула увагу до їхніх прав. З'явилися історії ЛГБТ+ військових, які борються за незалежність України, що сприяє зміні ставлення до ЛГБТ в суспільстві.
 ● Законодавчі ініціативи: На тлі війни в Україні зросли заклики громадянського суспільства до ухвалення законодавства, яке б забезпечувало рівність перед законом для одностатевих сімей. У липні 2022 року президент України Володимир Зеленський звернувся до Кабінету Міністрів з пропозицією розглянути законопроект про цивільні партнерства. Проте станом на 26 липня 2024 року ніяких зрушень не відбулось, незважаючи навіть на те, що держава взяла на себе це зобов'язання. Тут варто було б згадати і Національну стратегію у сфері прав люди, проте відповідні пункту Плану дії у контексті захисту права на повагу до приватного і сімейного життя для ЛГБТ - мертві.
 ● Міжнародна підтримка: Війна привернула увагу міжнародної спільноти до України, що сприяло зростанню підтримки з боку міжнародних організацій та правозахисних груп. Це також включає підтримку ЛГБТ+ прав та вимоги до українського уряду забезпечити рівність для всіх громадян.
 ● Посилення активізму: ЛГБТ організації продовжують працювати навіть у складних умовах війни. Вони надають допомогу та підтримку переміщеним особам, організовують інформаційні кампанії та проводять адвокаційну роботу. Важливою подією стало проведення МаршуРівності у 2024 році, який продемонстрував стійкість та рішучість ЛГБТ. На жаль, експерти Бюро, не можуть однозначно відповісти на питання, чи реалізували спільноти своє право на мирні зібрання у повній мірі на останньому Марші, враховуючи тривалість заходу і повну залежність від рішень поліції, яка мала б забезпечити охорону громадського порядку.