Мова ворожнечі та свобода слова: де проходить правова межа

Свобода слова захищає не лише приємні, нейтральні або популярні висловлювання. Людина має право критикувати законопроєкти, організації, державну політику, прайди, публічні кампанії, політиків і активістів. Вона може висловлювати релігійні, етичні або політичні переконання, з якими інші люди категорично не погоджуються.

Але свобода слова не є правом погрожувати, підбурювати до дискримінації, виправдовувати насильство або представляти цілу групу людей як небезпеку, яку потрібно усунути. Проблема починається там, де висловлювання перестає бути позицією щодо ідеї чи політики й переходить у напад на людей через їхню реальну або приписану ознаку: сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність, статеві ознаки, етнічне походження, релігію, інвалідність або іншу характеристику.

У 2022 році Комітет міністрів Ради Європи ухвалив Рекомендацію CM/Rec(2022)16 щодо боротьби з мовою ворожнечі. Вона виходить із підходу, що протидія мові ворожнечі має відбуватися в межах прав людини, а не через автоматичне придушення будь-яких неприємних висловлювань. Український Закон «Про медіа» прямо називає сексуальну орієнтацію і ґендерну ідентичність серед ознак, щодо яких заборонені висловлювання, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість, а також висловлювання, що підбурюють до дискримінації чи утисків.

Що захищає свобода слова

Свобода слова захищає право висловлювати власні переконання, критикувати державу, обговорювати суспільно важливі теми, не погоджуватися з політичними рішеннями, ставити гострі питання, критикувати громадські організації, аналізувати законопроєкти, висловлювати релігійну позицію та брати участь у публічній дискусії.

Наприклад, людина може сказати: «Я не підтримую законопроєкт про реєстровані партнерства»; «Мені не подобається комунікація цієї організації»; «Я вважаю, що шлюб має залишатися в чинній моделі»; «Моя релігія не визнає одностатеві стосунки»; «Я критикую конкретний прайд через організаційні рішення». Такі висловлювання можуть бути неприємними або спірними, але самі собою вони не є мовою ворожнечі.

Свобода слова захищає право на незгоду. Вона не гарантує право на безвідповідальне завдання шкоди іншим людям.

Де починається проблема

Проблема виникає, коли висловлювання переходить від критики ідей до приниження або небезпечного узагальнення щодо людей. Наприклад:

• не «я не підтримую законопроєкт», а «таких людей треба позбавити прав»;
• не «я не погоджуюся з прайдом», а «їх треба вигнати з міста»;
• не «я маю релігійне переконання», а «вони не є людьми»;
• не «я критикую активістів», а «ось їхні адреси, ідіть до них»;
• не «мені не подобається кампанія», а «вони загрожують дітям, тому їх потрібно заборонити».

Тобто межа проходить не там, де комусь стало образливо. Вона проходить там, де висловлювання починає створювати або посилювати реальну шкоду для людей через їхню ознаку.

Пʼять рівнів проблемного висловлювання

1. Різка критика

Це захищене висловлювання, навіть якщо воно неприємне. Приклад: «Я вважаю, що цей законопроєкт погано написаний і його не можна ухвалювати». Тут є оцінка політики, а не напад на групу.

2. Образа

Образа може порушувати етичні стандарти, правила платформи або норми цивільного права, але не завжди є мовою ворожнечі. Приклад: «Цей активіст поводиться огидно». Фраза груба, але її мішень — конкретна поведінка або людина, а не вся група за ознакою.

3. Дискримінаційний фреймінг

Це висловлювання, яке ще не містить прямого заклику, але представляє групу як проблему, загрозу або небажану частину суспільства. Приклад: «ЛГБТІК+ люди руйнують сімʼю і навʼязують дітям небезпечну ідеологію». Тут створюється образ колективної загрози.

4. Мова ворожнечі

Це висловлювання, яке поширює, підбурює, просуває або виправдовує ненависть, дискримінацію чи ворожість до групи. Приклад: «Їх не можна допускати до шкіл, лікарень і державної служби». Тут ідеться вже не про оцінку поглядів, а про обмеження прав людей через ознаку.

5. Погроза або підбурювання до насильства

Це найвищий рівень ризику. Приклад: «Збираємося біля місця заходу, будемо бити учасників». Або: «Ось адреса цієї людини. Покажіть їй, що таким не місце в нашому місті». Такі висловлювання можуть вимагати негайної реакції платформи, поліції або інших органів.

Що означає контекст

Однакова фраза може мати різну правову вагу залежно від ситуації. Оцінюються автор, статус автора, аудиторія, платформа, час публікації, політичний і соціальний контекст, наявність офлайн-події, історія попередніх нападів, чи є конкретна мішень, чи є заклик до дії, чи є персональні дані та чи може аудиторія реально вчинити шкоду.

Анонімний коментар без охоплення і заява депутата, блогера з великою аудиторією або лідера організованої групи мають різний рівень ризику. Пост із загальним негативним стереотипом і пост із адресою конкретної людини перед публічною акцією також не можуть оцінюватися однаково.

Тест Рабату: шість питань для оцінки підбурювання

План дій Рабату, підготовлений у системі ООН, пропонує високий поріг для обмеження свободи вираження поглядів і шість факторів для оцінки підбурювання до ненависті:

1. Контекст.
2. Статус мовця.
3. Намір.
4. Зміст і форма висловлювання.
5. Охоплення.
6. Імовірність і близькість шкоди.

Цей підхід корисний тому, що не дозволяє карати людину лише за непопулярну думку. Але він також не дозволяє ігнорувати висловлювання, які реально підбурюють до дискримінації чи насильства.

Як це працює щодо ЛГБТІК+ тематики

Легітимна дискусія: «Я не підтримую одностатеві шлюби з релігійних причин».

Проблемний фреймінг: «ЛГБТІК+ люди є загрозою дітям».

Мова ворожнечі: «Їх треба не допускати до освіти, медіа і державних установ».

Погроза: «Якщо вони прийдуть на захід, ми їх побʼємо».

Публікація персональних даних: «Ось їхні адреси й телефони. Нехай знають, що буде».

Ці приклади відрізняються не лише тоном. Вони мають різний рівень шкоди.

Чому «мені не подобається» не дорівнює «це треба заборонити»

Людина може негативно ставитися до ЛГБТІК+ прав, не підтримувати прайди або вважати одностатеві стосунки гріхом. Правова межа порушується тоді, коли це переконання перетворюється на вимогу обмежити права інших людей або заклик до дій проти них.

Релігійна свобода дозволяє людині дотримуватися власних правил. Вона не дає права вимагати, щоб держава позбавляла інших людей цивільного захисту.

Українська правова рамка

Український антидискримінаційний закон забороняє пряму і непряму дискримінацію, утиск, підбурювання до дискримінації та пособництво у дискримінації. Закон поширюється на охорону здоровʼя, освіту, трудові відносини, соціальний захист, житло, доступ до товарів і послуг та інші сфери.

Кримінальний кодекс України у статті 161 передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, а також за обмеження прав або встановлення привілеїв за низкою ознак. Водночас сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність прямо не названі в чинній редакції статті 67 як окремі обставини, що обтяжують покарання.

Закон «Про медіа» має окрему логіку: він прямо охоплює сексуальну орієнтацію і ґендерну ідентичність у правилах щодо підбурювання до дискримінації чи утисків і висловлювань, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість.

Чи може законопроєкт №13597 «саджати за думку»

Належно сформульований закон не повинен карати за думку. Карати можна лише за чітко визначене діяння: напад, погрозу, публічний заклик до насильства, підбурювання до дискримінації, дискримінаційну відмову або іншу поведінку, прямо описану законом.

Саме тому критично важливо, щоб законопроєкт №13597 був доопрацьований у частині правової визначеності. Надто широкі формулювання можуть створити ризики для свободи слова; надто вузькі — залишити небезпечне підбурювання без відповіді. Правильний підхід — не «заборонити неприємні думки», а чітко визначити, які дії створюють шкоду і який рівень відповідальності є пропорційним.

Що робити, якщо ви побачили потенційну мову ворожнечі

1. Збережіть посилання.
2. Зробіть скриншоти з датою, автором і контекстом.
3. Для відео зафіксуйте таймкод.
4. Не поширюйте матеріал без потреби.
5. Оцініть, чи є конкретна загроза.
6. Якщо є адреса, погроза або заклик до нападу — зверніться до поліції.
7. Якщо це медіа — можна звернутися до Національної ради.
8. Якщо це соцмережа — подайте скаргу на платформі.
9. Якщо матеріал стосується ЛГБТІК+ людей — повідомте Бюро «Ми — є!» для моніторингу.

Покроковий гайд про реагування — у матеріалі «Що робити з мовою ворожнечі щодо ЛГБТІК+».

Головне

Свобода слова захищає право на незгоду. Вона не захищає право перетворювати людей на мішень. Критика законопроєкту, прайду чи організації має залишатися можливою. Але заклики до дискримінації, погрози, дегуманізація і публікація персональних даних потребують відповіді.

Матеріал має інформаційний характер і не є правовою консультацією. Оцінка конкретного висловлювання залежить від контексту й належить компетентним органам.

Джерела

• Закон України «Про медіа».
• Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
• Кримінальний кодекс України (статті 161, 67).
• Рекомендація Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec(2022)16 щодо боротьби з мовою ворожнечі.
• Рабатський план дій (ООН).