«Свердлова та Шевченко проти України»: рішення ЄСПЛ про свободу ЛГБТІК+ зібрань

23 січня 2025 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Свердлова та Шевченко проти України». Справа стосувалася судової заборони масових заходів у центрі Києва 25 травня 2013 року.

Через цю заборону організаторки Маршу рівності були змушені змінити заплановане місце проведення акції, обмежити доступ до інформації про маршрут і провести захід з меншою кількістю учасників.

ЄСПЛ установив два порушення: права на свободу мирних зібрань і права на ефективний засіб юридичного захисту. Водночас Суд не встановив, що рішення українського суду було мотивоване упередженням проти ЛГБТІК+ людей.

Ця межа важлива: справа підтверджує порушення свободи зібрань, але не дозволяє стверджувати, що ЄСПЛ визнав судову заборону дискримінаційною.

Що планували організувати заявниці

У 2013 році в Києві готували Марш рівності на підтримку прав ЛГБТІК+ людей. Олена Шевченко повідомила Київську міську державну адміністрацію про намір провести захід 25 травня в центрі міста. Очікувалася участь близько 500 людей.

Окреме повідомлення про Марш рівності подав організаційний комітет «КиївПрайд 2013». Запланований маршрут мав пролягати від району торговельно-розважального центру «Арена» до площі Льва Толстого. 22 травня про намір провести захід за близьким маршрутом повідомила також Олександра Свердлова.

Чому КМДА звернулася до суду

На 25 травня в центрі Києва було заплановано святкування Дня міста, а також кілька інших масових заходів. КМДА попросила організаторів Маршу рівності змінити місце проведення. Після відмови адміністрація звернулася до суду з вимогою обмежити всі масові заходи в центральній частині міста.

23 травня 2013 року Окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив позов. Суд послався на велику кількість одночасних заходів, можливі конфлікти між їхніми учасниками та складність забезпечення громадського порядку. Заборона стосувалася не лише Маршу рівності — вона формально поширювалася на всі масові заходи у визначеній частині міста.

Як відбувся Марш рівності

Організатори не відмовилися від заходу повністю. 24 травня вони змінили маршрут із міркувань безпеки. Марш відбувся не в запланованій центральній частині міста, а на проспекті Перемоги в напрямку кіностудії імені Олександра Довженка. Інформацію про нове місце отримали лише попередньо зареєстровані учасники.

У результаті в Марші взяли участь близько 60 людей замість кількох сотень. Заявниці участі не брали: Олександру Свердлову не повідомили про новий маршрут, а Олена Шевченко побоювалася за власну безпеку. Перед подією в інтернеті також поширювали інструкції про те, як противники можуть перешкодити проведенню Маршу.

Як розглядали справу українські суди

Олександра Свердлова оскаржила постанову про заборону. Апеляційний суд розглянув скаргу лише 24 липня 2013 року — через два місяці після запланованого заходу — і залишив її без задоволення.

26 березня 2014 року Вищий адміністративний суд України скасував рішення нижчих судів. Він установив, що вони не довели реального існування загрози громадській безпеці та порядку. Однак остаточне позитивне рішення було ухвалено через десять місяців після Маршу. Воно вже не могло повернути заявницям можливість провести акцію у визначений час і в запланованому місці.

Чому зміна маршруту була втручанням у свободу зібрань

Українська влада стверджувала, що Марш усе-таки відбувся, тому заявниці не були позбавлені права на зібрання. ЄСПЛ не погодився з таким формальним підходом.

Право на мирні зібрання захищає не лише абстрактну можливість людей зустрітися будь-де. Для організаторів можуть мати значення конкретна дата, місце, маршрут, видимість акції, можливість донести повідомлення до обраної аудиторії, доступ учасників і належний поліцейський захист. У цій справі заборона призвела до зміни місця, зменшення кількості учасників і проблем із передбаченим захистом заходу. Тому ЄСПЛ визнав, що відбулося втручання у право заявниць за статтею 11 Конвенції.

Чому Суд установив порушення статті 11

Будь-яке обмеження свободи зібрань повинно мати належну законну підставу, переслідувати легітимну мету та бути необхідним і пропорційним у демократичному суспільстві. У цій справі ЄСПЛ зосередився вже на першій умові.

Український суд посилався на статтю 39 Конституції та статтю 182 Кодексу адміністративного судочинства у тодішній редакції. Однак ЄСПЛ раніше встановив, що ці положення самі собою не відповідали вимогам Конвенції до якості закону й не створювали достатньої правової основи для обмеження свободи зібрань. Тому втручання не було належно «встановлене законом». Суд одноголосно визнав порушення статті 11 Конвенції.

Чому пізніше рішення Вищого адмінсуду не виправило порушення

Вищий адміністративний суд зрештою погодився, що попередні рішення були необґрунтованими. Однак для свободи зібрань час має вирішальне значення. Марш, демонстрацію або пікет часто проводять у конкретну дату через суспільну подію, політичне рішення, памʼятний день, засідання органу влади або необхідність привернути увагу саме в цей момент.

Рішення, отримане через десять місяців, може визнати заявника правим, але не повертає втрачену можливість провести захід. Саме тому засіб юридичного захисту має спрацювати до запланованої дати зібрання.

Чому було порушено статтю 13

Стаття 13 Конвенції гарантує ефективний засіб юридичного захисту. Національне законодавство не встановлювало обовʼязкового строку, який гарантував би розгляд апеляції до 25 травня 2013 року. Формально заявниця могла подати скаргу, але практично вона не могла отримати рішення вчасно. ЄСПЛ визнав, що такий механізм не був ефективним, і встановив порушення статті 13 у поєднанні зі статтею 11.

Чи визнав ЄСПЛ заборону дискримінаційною

Ні. Заявниці стверджували, що захід фактично обмежили через його ЛГБТІК+ тематику. Однак ЄСПЛ звернув увагу на те, що постановою було заборонено всі масові заходи в центральній частині міста — як на підтримку ЛГБТІК+ людей, так і спрямовані проти них. Суд також не отримав достатніх доказів, що український суд, який ухвалив постанову, керувався упередженістю щодо ЛГБТІК+ спільноти. Тому скаргу за статтею 14 було відхилено як необґрунтовану.

Це не означає, що в суспільному чи політичному контексті події не було гомофобії. Рішення означає лише, що заявниці не довели дискримінаційний мотив саме судової постанови в обсязі, необхідному для встановлення порушення статті 14.

Чи дозволяє держава змінити маршрут зібрання

Іноді — так. Право на мирні зібрання не є абсолютним. Влада може пропонувати зміни або встановлювати обмеження, якщо існує реальна необхідність: конкретна загроза життю, неможливість одночасного використання одного простору, надзвичайна ситуація або необхідність захистити права інших людей.

Але обмеження повинно мати чітку правову основу, ґрунтуватися на конкретних фактах, бути найменш обмежувальним із доступних, не знищувати саму сутність заходу й підлягати швидкому судовому контролю. Загальна фраза про можливі конфлікти без оцінки реального ризику не є достатньою.

Що робити, якщо противники погрожують учасникам

Погрози з боку противників не повинні автоматично вести до заборони заходу. Інакше агресивна група отримує можливість вирішувати, хто може користуватися публічним простором: достатньо погрожувати насильством, щоб влада обмежила тих, кому погрожують.

Держава повинна оцінити реальність ризику, планувати охорону, розділяти учасників і контрпротестувальників, реагувати на прямі погрози, встановлювати пропорційні обмеження й шукати спосіб, який дозволить провести мирний захід. Водночас рішення у цій справі ґрунтується насамперед на відсутності належної законної підстави й ефективного оскарження, а не на окремому висновку про порушення державою обовʼязку захистити Марш від нападників.

Що рішення означає для судів

Справи про обмеження зібрань не можна розглядати за звичайним графіком. Судовий контроль має бути терміновим, доступним, незалежним, завершеним до дати заходу й здатним реально змінити ситуацію.

Суд має перевіряти конкретні докази загрози, спроможність поліції забезпечити порядок, можливість менш обмежувальних заходів, вплив обмеження на мету й видимість акції та однакове ставлення до різних груп.

Що рішення означає для організаторів

Організаторам варто подавати повідомлення у спосіб, який підтверджує дату отримання; чітко описувати маршрут, час і очікувану кількість людей; вести комунікацію з поліцією письмово; вимагати конкретного обґрунтування будь-якої зміни; документувати погрози; заздалегідь визначати представника для судового захисту; вимагати термінового розгляду; зберігати всі рішення й листування.

Добровільна зміна маршруту з міркувань безпеки не обовʼязково означає відмову від права скаржитися на попереднє незаконне обмеження.

Яку компенсацію присудив ЄСПЛ

Суд присудив кожній заявниці 6 000 євро як відшкодування моральної шкоди та 2 400 євро компенсації судових та інших витрат.

Головне

Свобода мирних зібрань не зводиться до дозволу провести акцію будь-коли й будь-де. Місце, дата, маршрут, видимість і можливість отримати поліцейський захист є частиною ефективної реалізації цього права.

Якщо суд обмежує зібрання, організатори повинні мати можливість отримати остаточне рішення до дати заходу. Інакше право на оскарження існує лише на папері.

Матеріал має інформаційний характер, пояснює зміст рішення ЄСПЛ і не є офіційним перекладом чи правовою консультацією. Першоджерело — текст рішення в базі HUDOC.

Джерела

• Рішення ЄСПЛ у справі «Свердлова та Шевченко проти України» (заява №73596/13), 23 січня 2025 року — HUDOC.
• Європейська конвенція з прав людини (статті 11, 13, 14).
• Стаття 39 Конституції України.