Поняття «сім'я» та доступ до соціальної підтримки в Україні

1. Чому визначення сім'ї має значення для соціальної підтримки

Поняття сім'ї в праві не є лише символічним або декларативним. У соціальній політиці воно виконує функцію доступу: визначає, кого держава враховує при оцінці потреби, кому надає допомогу, чий дохід включає до розрахунку, хто може отримати виплату після смерті годувальника, хто має право на пільгу, компенсацію або інший вид підтримки.

У багатьох соціальних програмах вирішальним є не загальне уявлення про сім'ю, а конкретне галузеве поняття: «член сім'ї», «склад сім'ї», «домогосподарство», «утриманець», «вдова/вдівець», «дружина/чоловік» або інша спеціальна категорія. Саме ці категорії формують адміністративний фільтр доступу до соціальної підтримки.

Проблема виникає тоді, коли люди де-факто мають сімейний зв'язок — спільно проживають, ведуть побут, несуть витрати, доглядають одне одного, будують довготривалі відносини, — але спеціальне законодавство не передбачає для них зрозумілого способу бути визнаними членами сім'ї. У таких випадках соціальна система може не бачити реальної сімейної ситуації або вимагати складного судового доведення там, де людина потребує швидкої адміністративної відповіді.

Для ЛГБТІК+ людей ця проблема має додатковий вимір. Різностатеві пари можуть обрати шлюб, навіть якщо вони з певних причин цього не зробили. Одностатеві пари в Україні такої опції не мають. Відсутність шлюбу або іншої моделі реєстрованого партнерства означає, що навіть стабільні й довготривалі одностатеві союзи залишаються поза більшістю статусів, до яких прив'язана соціальна підтримка.

2. Українське право: множинність визначень сім'ї та члена сім'ї

2.1. Сімейний кодекс як базова, але не універсальна рамка

Сімейний кодекс України визначає сім'ю як первинний та основний осередок суспільства. Стаття 3 встановлює, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки. Водночас Кодекс прямо називає шлюб, кровне споріднення та усиновлення типовими підставами виникнення сім'ї, а також допускає інші підстави, не заборонені законом і такі, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Це формулювання важливе з двох причин. По-перше, воно не зводить сім'ю виключно до шлюбу. По-друге, воно не створює автоматичного й однакового механізму доступу до всіх соціальних прав для кожної форми фактичного сімейного життя. Сімейний кодекс задає загальну рамку, але спеціальні закони про соціальну підтримку часто мають власні правила щодо того, хто входить до складу сім'ї для конкретної виплати або пільги.

Стаття 21 Сімейного кодексу визначає шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Це означає, що одностатеві пари не можуть отримати подружній статус у чинній моделі сімейного законодавства. Стаття 74 регулює майнові наслідки проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу, але така норма сформульована через різностатеву пару і передусім стосується майнового режиму, а не комплексного доступу до соціальної підтримки.

2.2. Конституційний Суд: поняття члена сім'ї залежить від мети регулювання

У рішенні № 5-рп/1999 Конституційний Суд України розглядав офіційне тлумачення поняття «член сім'ї». Суд виходив з того, що зміст цього поняття не є однаковим для всіх сфер права. Законодавець може визначати коло членів сім'ї по-різному залежно від цілей конкретного правового регулювання.

Цей підхід підтверджує, що не існує одного автоматичного переліку членів сім'ї для всіх випадків. Водночас він створює ризик фрагментації: людина може визнаватися членом сім'ї в одній сфері, але не мати такого статусу в іншій, зокрема у сфері соціальних виплат.

Для правової визначеності важливо не примусово уніфікувати всі галузі права, а забезпечити, щоб у соціальній сфері критерії були зрозумілими, передбачуваними, недискримінаційними й пов'язаними з реальною метою відповідної програми.

2.3. Судова практика: фактичне проживання однією сім'єю потребує доказування

Судова практика визнає, що проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу може мати правові наслідки, але зазвичай потребує доказів: спільного проживання, спільного побуту, спільного бюджету, взаємної підтримки, участі в утриманні житла або інших ознак сімейного союзу.

Такий підхід корисний для майнових спорів і окремих спеціальних випадків. Однак він не повністю розв'язує проблему доступу до соціальної підтримки. Соціальна допомога часто потребує швидкого, адміністративно зрозумілого рішення. Якщо людина має спершу пройти судове встановлення факту проживання однією сім'єю, це створює часовий, фінансовий і доказовий бар'єр, який може бути надмірним для вразливих осіб.

3. Соціальне законодавство: склад сім'ї як фільтр доступу

3.1. Допомога малозабезпеченим сім'ям

Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» пов'язує доступ до допомоги з поняттям малозабезпеченої сім'ї та розрахунком середньомісячного сукупного доходу. Практичне значення має не лише факт потреби, а й те, кого саме держава включає до складу сім'ї для розрахунку доходу, прожиткового мінімуму та права на допомогу.

У цій логіці «склад сім'ї» стає адміністративним інструментом. Якщо фактичний партнер або партнерка не визнаються членом сім'ї для цілей конкретної програми, це може впливати як на розрахунок доходу, так і на доступ до допомоги. У результаті соціальна система не завжди відображає реальний розподіл витрат, догляду та взаємної підтримки в домогосподарстві.

3.2. Житлові субсидії та домогосподарство

У сфері житлових субсидій акцент часто переноситься з поняття сім'ї на домогосподарство, житлове приміщення, зареєстроване місце проживання та фактичне користування житлом. Це частково дозволяє враховувати побутову реальність ширше, ніж формальний шлюб. Водночас така модель теж може створювати складнощі для людей, які живуть разом, але не мають однакової реєстрації місця проживання або не можуть легко підтвердити спільне ведення побуту.

Для ЛГБТІК+ пар це може бути особливо чутливим у випадках, коли люди не розкривають свої відносини через ризики стигми, конфлікту з родиною, небезпеки в громаді або недовіри до інституцій. Формально нейтральні правила підтвердження складу домогосподарства можуть мати непропорційний ефект, якщо вони не враховують реальних причин, чому люди не документують свої відносини у звичний для держави спосіб.

3.3. Виплати, пов'язані з військовою службою

Окремого значення в умовах війни набувають соціальні гарантії для військовослужбовців та членів їхніх сімей. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців передбачає одноразову грошову допомогу у разі загибелі, смерті, інвалідності або часткової втрати працездатності. У цьому контексті коло осіб, які мають право на виплату, має особливо високе практичне значення.

Чинна редакція статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вже включає до кола членів сім'ї, зокрема, жінку або чоловіка, з якою або з яким загибла чи померла особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Це важливий приклад часткового визнання фактичного сімейного союзу. Водночас він демонструє обмеження чинної моделі. По-перше, норма сформульована через «жінку/чоловіка», що залишає питання застосування до одностатевих партнерств юридично невизначеним. По-друге, доступ поставлено в залежність від судового рішення — процедури, яка може бути тривалою і складною саме в ситуації втрати, горя або термінової матеріальної потреби.

4. Фактичні союзи: часткове визнання без стабільного соціального статусу

Фактичні сімейні союзи не є повністю невидимими в українському праві. Сімейне, цивільне, житлове, антикорупційне та окремі соціальні норми в різних контекстах враховують спільне проживання, спільний побут і взаємні права та обов'язки. Проблема полягає не в повній відсутності правового матеріалу, а в його фрагментарності.

Для різностатевих фактичних союзів основною особливістю є те, що партнери теоретично можуть укласти шлюб, але якщо вони цього не зробили, їхній доступ до частини соціальних гарантій залежить від спеціальних норм або судового встановлення факту проживання однією сім'єю.

Для одностатевих партнерств ситуація складніша. Такі пари не можуть укласти шлюб і не мають альтернативного реєстрованого статусу. Тому навіть стабільний, тривалий і фактично сімейний зв'язок не конвертується у подружні або прирівняні до них соціальні права. Опосередковані інструменти — довіреність, заповіт, договори, спільне оформлення майна — можуть зменшити окремі приватноправові ризики, але не замінюють статусу члена сім'ї там, де закон прямо пов'язує соціальну гарантію з таким статусом.

5. Одностатеві партнерства і доступ до соціальної підтримки

5.1. Відсутність правового статусу як структурний бар'єр

Станом на травень 2026 року українське законодавство не передбачає ані одностатевого шлюбу, ані іншої форми реєстрованого партнерства для одностатевих пар. Це означає, що одностатеві партнери не мають загального правового статусу, який дозволяв би їм бути автоматично визнаними членами сім'ї для соціальних програм.

У практичному вимірі це може впливати на доступ до:

• допомоги або виплат, пов'язаних зі смертю партнера чи партнерки;
• соціальних гарантій, прив'язаних до статусу подружжя або члена сім'ї;
• процедур, де потрібне підтвердження сімейного зв'язку;
• доглядових і пов'язаних із утриманням рішень;
• компенсацій або пільг, передбачених для сімей окремих категорій осіб.

Це не означає, що кожна соціальна програма має автоматично поширюватися на будь-який тип спільного проживання. Але це означає, що держава має мати зрозумілу, недискримінаційну і практично доступну модель визначення сімейного або партнерського зв'язку там, де від нього залежить доступ до підтримки.

5.2. Чому приватноправові інструменти не замінюють соціального статусу

Одностатеві пари в Україні часто змушені використовувати окремі приватноправові інструменти: довіреності, заповіти, договори про спільне майно, медичні доручення, банківські або страхові рішення. Ці інструменти можуть бути корисними, але вони не розв'язують питання соціальної підтримки в повному обсязі.

Причина проста: соціальні виплати, пільги і компенсації часто залежать не від волі сторін, а від закону. Якщо закон визначає отримувача як «дружину», «чоловіка», «вдову», «вдівця», «члена сім'ї» або «утриманця», приватний договір не завжди може створити такий статус. Тому відсутність публічно-правового визнання партнерства залишає істотну прогалину навіть для пар, які заздалегідь подбали про приватні документи.

6. Європейські стандарти: правове визнання і соціальний вимір

6.1. ЄСПЛ: одностатеві пари мають право на правове визнання і захист

Європейський суд з прав людини послідовно визнає, що стабільні одностатеві пари можуть мати «сімейне життя» у розумінні статті 8 Європейської конвенції з прав людини. Ключова для України справа — Maymulakhin and Markiv v. Ukraine. У цій справі Суд розглянув відсутність будь-якої форми правового визнання та захисту одностатевої пари в Україні і встановив порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції.

Це рішення має пряме значення для теми соціальної підтримки. Воно не вимагає від України автоматично запровадити саме одностатевий шлюб. Водночас воно вказує, що повна відсутність правового механізму для захисту одностатевих пар є несумісною з Конвенцією. Якщо держава пов'язує соціальні гарантії з сімейним або партнерським статусом, то відсутність доступної моделі такого статусу для одностатевих пар створює системний ризик нерівного доступу.

Ця позиція узгоджується з ширшою практикою ЄСПЛ, зокрема рішеннями у справах Oliari and Others v. Italy та Fedotova and Others v. Russia, де Суд розвивав підхід щодо позитивного обов'язку держав забезпечити певну форму правового визнання і захисту одностатевих пар.

6.2. Соціальні виплати і заборона дискримінації

Практика ЄСПЛ не встановлює абстрактного правила про автоматичне прирівняння всіх соціальних прав одностатевих партнерів до подружжя в кожному можливому випадку. Стандарт точніший: якщо держава надає певні соціальні гарантії парам у порівнюваних ситуаціях, різне ставлення за ознакою сексуальної орієнтації або сімейного статусу потребує належного, переконливого і пропорційного обґрунтування.

У сфері соціальної підтримки це означає, що законодавець має оцінити, які саме виплати і гарантії залежать від сімейного або партнерського зв'язку, і забезпечити, щоб критерії доступу не створювали необґрунтованого виключення для одностатевих пар або фактичних сімейних союзів.

6.3. Право ЄС: значення справи Coman

У справі Coman Суд Європейського Союзу розглядав поняття «spouse» у контексті свободи пересування. Суд дійшов висновку, що для цілей права ЄС на вільне пересування термін «spouse» є гендерно нейтральним і може охоплювати одностатевого подружнього партнера громадянина ЄС. Водночас Суд підкреслив, що держави-члени зберігають компетенцію щодо визначення шлюбу у національному праві, але не можуть використовувати цю компетенцію так, щоб перешкоджати реалізації прав, гарантованих правом ЄС.

Для України як держави-кандидата ця справа не створює прямої внутрішньої норми щодо соціальної підтримки, але є важливим орієнтиром для євроінтеграційної гармонізації: сімейний або партнерський статус у сучасному європейському праві дедалі частіше оцінюється через функцію захисту прав, мобільності, рівності і практичного доступу до гарантій.

7. Українські реформи: цивільні партнерства, новий Цивільний кодекс і соціальна підтримка

7.1. Законопроєкт № 9103 про інститут реєстрованих партнерств

Законопроєкт № 9103 пропонує запровадити інститут реєстрованих партнерств. Для теми соціальної підтримки важливо не лише саме визнання партнерства, а й те, чи будуть спеціальні соціальні закони оновлені так, щоб реєстрований партнер або партнерка мали передбачуваний доступ до відповідних гарантій.

Будь-яка модель правового визнання партнерств має відповідати кільком критеріям:

• бути доступною для одностатевих і різностатевих пар на недискримінаційній основі;
• прямо визначати правові наслідки для соціальної підтримки;
• передбачати внесення змін до спеціальних законів, де використовуються поняття «член сім'ї», «дружина», «чоловік», «вдова», «вдівець», «утриманець»;
• не залишати реалізацію права виключно на розсуд органів соціального захисту без чітких критеріїв.

7.2. Проєкт нового Цивільного кодексу і фактичний сімейний союз

Проєкт нового Цивільного кодексу України актуалізував дискусію щодо поняття фактичного сімейного союзу. Для соціальної підтримки тут важливо уникнути ситуації, коли нова цивільно-правова конструкція визнає лише частину фактичних союзів і не враховує одностатеві партнерства або не створює зрозумілих наслідків для спеціального соціального законодавства.

Фактичний сімейний союз може бути корисною правовою категорією лише тоді, коли вона нейтральна щодо статі партнерів, спирається на функціональні критерії сімейного життя, має визначені правові наслідки, не замінює, а доповнює інститут реєстрованого партнерства, і не створює надмірного доказового тягаря для людей, які потребують соціальної підтримки.

7.3. Соціальна політика як частина євроінтеграції

Питання правового визнання сімейних і партнерських зв'язків у сфері соціальної підтримки варто розглядати не як вузьку «ЛГБТІК+ тему», а як частину реформи соціальної держави, правової визначеності та недискримінації. У контексті європейської інтеграції Україна має показати, що соціальна політика здатна працювати з реальною різноманітністю сімейних ситуацій, не втрачаючи правової чіткості й фінансової передбачуваності.

Це особливо важливо в умовах війни, коли значення сімейних зв'язків для доступу до допомоги, догляду, компенсацій і підтримки зросло. Соціальна система має бути здатною реагувати на реальні життєві обставини, не створюючи зайвих бар'єрів для тих, хто вже перебуває у вразливому становищі.

8. Policy-висновки

9. Рекомендації

Реформа правового визнання партнерств матиме реальний ефект лише тоді, коли супроводжуватиметься синхронними змінами у спеціальному соціальному законодавстві та адміністративних процедурах. Декларативне визнання без процедурного наповнення не розв'язує проблему доступу до підтримки.

Матеріал підготовлено ГО «Бюро "Ми — є!"» для органів державної влади, міжнародних організацій, дипломатичних представництв, правозахисних партнерів та широкої аудиторії. Документ призначений для відкритого доступу. Цитування та поширення з посиланням на джерело вітається.