«Картер проти України»: рішення ЄСПЛ про розслідування гомофобних нападів

11 квітня 2024 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Картер проти України». Нік Картер двічі зазнав нападів у Києві. Обидва епізоди супроводжувалися гомофобними висловлюваннями.

Перше провадження зосередилося переважно на пограбуванні його знайомого. Друге розслідували як звичайний напад, хоча заявник неодноразово вимагав перевірити мотив упередження.

ЄСПЛ установив, що українські правоохоронні органи не провели ефективного розслідування і не відреагували належним чином на послідовні твердження заявника про гомофобний мотив. Україна порушила статтю 3 Конвенції у поєднанні зі статтею 14 щодо обох нападів.

Хто такий заявник

Нік Картер — відкритий гей і правозахисник, який займався питаннями прав ЛГБТІК+ людей. У 2015–2016 роках він двічі став мішенню фізичних і словесних нападів у Києві. В обох випадках він одразу повідомляв правоохоронцям, що вбачає звʼязок між насильством і своєю сексуальною орієнтацією.

Перший напад: вересень 2015 року

14 вересня 2015 року Нік Картер перебував у Києві зі своїм знайомим. На них напали четверо осіб. Нападники використовували гомофобні висловлювання, а один із них застосував кастет. Заявник отримав забій обличчя та рану під оком. У його знайомого забрали телефон і планшет.

Поліція відкрила провадження переважно за фактом пограбування. Пізніше окремо розслідували легке тілесне ушкодження. Картер неодноразово пояснював, що нападники висловлювалися про його сексуальну орієнтацію, що напад міг бути повʼязаний з діяльністю радикальних груп і що справу потрібно розслідувати як злочин, мотивований ненавистю. Однак слідство зосередилося на викраденому майні, а версія про гомофобний мотив залишилася фактично на периферії провадження.

Другий напад: березень 2016 року

13 березня 2016 року Картер перебував із другом у супермаркеті. Двоє чоловіків почали переслідувати їх, використовувати гомофобні образи й погрози. Переслідування продовжилося у підземному переході, де відбувся фізичний напад.

Поліція встановила можливих нападників і допитала їх. З матеріалів справи випливало, що вони фактично визнавали свою участь у конфлікті. Однак належних подальших дій не відбулося. Провадження неодноразово закривали та поновлювали; заявникові не забезпечили послідовного процесуального статусу, а можливий гомофобний мотив не був повноцінно досліджений.

На що скаржився Картер

Заявник стверджував, що Україна не забезпечила ефективного розслідування двох нападів, встановлення й притягнення винних, належної оцінки гомофобних висловлювань, перевірки можливої участі радикальних груп і визнання особливої природи насильства, повʼязаного з упередженням. Він посилався на статтю 3 Конвенції в поєднанні зі статтею 14.

Чому застосовувалася стаття 3

Стаття 3 забороняє катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження. Вона може застосовуватися не лише до насильства з боку державних службовців: держава також має позитивний обовʼязок захищати людей від тяжкого насильства з боку приватних осіб і належно розслідувати такі випадки.

Перший напад спричинив заявникові тілесні ушкодження і був повʼязаний із застосуванням кастета. Щодо другого епізоду медичні докази травм були неповними, проте Картер сам був мішенню агресії, перебував під реальною і безпосередньою загрозою та спостерігав напад на свого друга. Суд також урахував попередній напад 2015 року. За сукупністю обставин обидва епізоди підпадали під дію статті 3.

Що держава повинна була розслідувати

Коли існують ознаки упередження, слідство повинно встановлювати не лише механіку нападу. Потрібно перевірити:

• що саме говорили нападники;
• чи знали вони заявника раніше;
• чому обрали його мішенню;
• чи були повʼязані з організованими групами;
• чи публікували анти-ЛГБТІК+ матеріали;
• чи нападали раніше на інших людей;
• чи планували свої дії;
• чи існували цифрові докази.

ЄСПЛ не вимагає від держави гарантовано довести мотив у кожній справі. Вимога полягає в іншому: коли факти вказують на можливий мотив нетерпимості, правоохоронні органи мають ужити всіх розумних заходів для його перевірки.

Що було не так із розслідуванням першого нападу

Провадження зосередилося на викрадених речах. Це суттєво звузило предмет розслідування. Гомофобні слова, вибір заявника як мішені й можливий звʼязок нападників із радикальним середовищем не отримали необхідної уваги.

Картер неодноразово називав подію злочином ненависті, однак його послідовні заяви не призвели до належної слідчої версії. ЄСПЛ визнав, що такий підхід із самого початку підірвав перспективи ефективного розслідування дискримінаційного мотиву. Наявність пограбування не виключала гомофобного мотиву: один злочин може бути одночасно корисливим і мотивованим упередженням.

Що було не так із розслідуванням другого нападу

У другій справі поліція встановила осіб, які могли бути причетними до нападу. Вони надали пояснення, що підтверджували їхню участь у події. Однак правоохоронці не забезпечили належного продовження провадження. Серед проблем ЄСПЛ побачив:

• неодноразове закриття справи;
• тривалі періоди бездіяльності;
• неналежну роботу з підозрюваними;
• відсутність системного аналізу гомофобних висловлювань;
• процесуальну невизначеність щодо статусу заявника;
• звичайну кримінально-правову кваліфікацію, яка не дозволяла повноцінно відобразити мотив.

Що встановив ЄСПЛ

Суд одноголосно визнав порушення статті 3 у поєднанні зі статтею 14 щодо обох нападів. ЄСПЛ наголосив: ставитися до насильства, мотивованого упередженням, так само, як до звичайного насильства, означає не бачити його особливо руйнівної природи.

Гомофобний напад принижує конкретну людину, заперечує рівність, залякує інших членів спільноти, може витісняти людей із публічного простору й посилює суспільну дискримінацію. Тому мотив не є необовʼязковою деталлю — він належить до суті ефективного розслідування.

Чи визнав Суд нападників винними

Ні. ЄСПЛ не є кримінальним судом щодо приватних осіб. Він не засудив конкретних нападників і не визначив для них покарання. Суд установив відповідальність України за недоліки роботи правоохоронних органів. Порушення Конвенції полягало в неефективному розслідуванні та невиконанні обовʼязку перевірити дискримінаційний мотив.

Яку роль відіграла прогалина в законодавстві

На момент подій і розгляду справи сексуальна орієнтація не була прямо передбачена у Кримінальному кодексі як загальна обставина, що обтяжує покарання. ЄСПЛ звернув увагу на цю проблему та на попередні рекомендації Європейської комісії проти расизму та нетерпимості.

Відсутність чіткої норми ускладнює реєстрацію мотиву, звужує можливості кваліфікації, впливає на збір статистики, створює ризик, що слідчий не вважатиме мотив юридично значущим, і перешкоджає суду відобразити всю тяжкість діяння. Проте Суд не визнав законодавчу прогалину виправданням для бездіяльності: міжнародний обовʼязок розслідувати мотив існує незалежно від того, чи завершила держава реформу Кримінального кодексу.

Що справа означає для законопроєкту №13597

Законопроєкт №13597 пропонує прямо включити сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність до системи ознак, повʼязаних із мотивом нетерпимості. Справа «Картер проти України» показує практичну потребу в такій реформі.

Однак ухвалення закону саме по собі не буде достатнім. Потрібні інструкції для поліції, підготовка слідчих і прокурорів, окреме фіксування індикаторів упередження, контроль за тривалістю розслідувань, належний статус потерпілої людини, захист конфіденційних даних і судова практика.

Що рішення означає для потерпілих

Після нападу важливо не обмежувати заяву загальною інформацією про тілесні ушкодження. Потрібно зафіксувати точні слова нападників, згадки сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності, веселкову символіку, звʼязок із прайдом чи іншим заходом, попередні погрози, інформацію про групи нападників, цифрові дописи й відсутність особистого конфлікту.

У заяві можна написати:

Вважаю, що напад міг бути вчинений із мотиву упередження через мою реальну або приписану сексуальну орієнтацію. Прошу перевірити цю версію та провести необхідні слідчі дії.

Це не гарантує правильної кваліфікації, але не дозволяє повністю приховати мотив у первинному описі події. Детальний алгоритм дій — у матеріалі «Що робити після злочину ненависті».

Що рішення означає для поліції та прокуратури

Правоохоронні органи повинні:

1. Реєструвати версію про мотив упередження.
2. Не вимагати від потерпілого остаточно довести її самостійно.
3. Фіксувати образи й погрози дослівно.
4. Швидко вилучати записи камер.
5. Перевіряти цифрові акаунти та попередні повідомлення в межах закону.
6. Зʼясовувати звʼязки нападників з організованими групами.
7. Не виключати мотив через наявність пограбування або особистого конфлікту.
8. Не називати напад хуліганством лише тому, що він відбувся у публічному місці.
9. Забезпечувати потерпілій людині належні процесуальні права.
10. Уникати необґрунтованих затримок і повторного закриття справ без повного розслідування.

Чим «Картер» відрізняється від справи «Кісь та Левчук»

У справі «Картер проти України» рівень насильства та загрози був достатнім для застосування статті 3. У справі «Кісь та Левчук проти України» ЄСПЛ застосував статтю 8, оскільки короткий напад без підтверджених тяжких травм не досяг порогу статті 3.

Проте в обох справах Суд установив спільну проблему: українські органи не забезпечили ефективного розслідування можливого гомофобного мотиву. Це свідчить не про одиничну процесуальну помилку, а про ширшу проблему законодавства та практики.

Яку компенсацію присудив Суд

ЄСПЛ присудив заявникові 7 500 євро як відшкодування моральної шкоди та 4 400 євро компенсації судових та інших витрат. Компенсація не замінює кримінальне розслідування: держава зобовʼязана не лише здійснити виплати, а й ужити заходів для запобігання подібним порушенням.

Головне

У справі «Картер проти України» ЄСПЛ сформулював чіткий стандарт: гомофобний мотив не є другорядною подробицею нападу. Поліція повинна побачити його, перевірити й зафіксувати.

Коли насильство через упередження розслідують як звичайне пограбування, хуліганство або конфлікт, держава не бачить частини шкоди. Вона залишає без належної відповіді не лише напад на конкретну людину, а й загрозу всій групі.

Матеріал має інформаційний характер, пояснює зміст рішення ЄСПЛ і не є офіційним перекладом чи правовою консультацією. Першоджерело — текст рішення в базі HUDOC.

Джерела

• Рішення ЄСПЛ у справі «Картер проти України» (заява №18179/17), 11 квітня 2024 року — HUDOC.
• Європейська конвенція з прав людини (статті 3 і 14).
• Кримінальний кодекс України.
• Загальнополітичні рекомендації Європейської комісії проти расизму та нетерпимості.