Злочини ненависті в Україні: що говорить закон і чого вимагає ЄСПЛ

Злочин ненависті — це не просто напад, під час якого нападник використав образливе слово. Його визначає поєднання двох елементів: вчинено кримінальне правопорушення, а людину, майно або місце обрали мішенню через упередження до певної групи.

Наприклад, побиття є злочином незалежно від мотиву. Але якщо нападники обрали потерпілого через те, що вважають його геєм, трансгендерною людиною, ромом, мусульманином або представником іншої групи, злочин має додатковий вимір. Він спрямований не лише проти конкретної людини, а надсилає загрозливий сигнал усій спільноті: «це може статися з кожним із вас».

Українське законодавство містить окремі норми про расову, національну та релігійну нетерпимість. Однак сексуальна орієнтація і гендерна ідентичність досі не отримали рівнозначного прямого захисту в Кримінальному кодексі. Через це гомофобні та трансфобні напади часто розслідують як звичайне хуліганство, тілесне ушкодження, погрозу або пошкодження майна, не встановлюючи, чому саме цю людину обрали мішенню. Європейський суд з прав людини вже визнав таку практику проблемою у справі «Картер проти України».

Що таке злочин ненависті

Термін «злочин ненависті» може створювати хибне враження, що право повинно довести сильну особисту ненависть нападника. Насправді головне — не емоційний стан, а упереджений вибір мішені.

Нападник може:

• не знати потерпілу людину;
• не мати тривалої особистої неприязні;
• діяти з бажання самоствердитися перед групою;
• обрати людину через веселковий прапор, зовнішність або місце проведення заходу;
• помилитися щодо її ідентичності.

Тому точнішими є формулювання: злочин, мотивований упередженням; злочин на ґрунті нетерпимості; злочин із мотивом ненависті до певної групи. Водночас «злочин ненависті» залишається найбільш відомим і поширеним терміном.

Із яких елементів складається злочин ненависті

Базове правопорушення

Це діяння, яке вже заборонене Кримінальним кодексом:

• вбивство;
• тілесне ушкодження;
• погроза;
• грабіж;
• розбій;
• хуліганство;
• знищення або пошкодження майна;
• незаконне позбавлення волі;
• сексуальне насильство;
• інше кримінальне правопорушення.

Мотив упередження

Нападник обирає мішень через характеристику, яку пов'язує з людиною або групою. Для ЛГБТІК+ людей це може бути:

• сексуальна орієнтація;
• гендерна ідентичність;
• гендерне самовираження;
• реальна або приписана належність до спільноти;
• участь у прайді;
• робота в ЛГБТІК+ організації;
• підтримка прав ЛГБТІК+ людей;
• зв'язок із партнером, родичем або другом.

Чи обов'язково нападник має ненавидіти потерпілу людину

Ні. Мотив може полягати в упередженні, презирстві, бажанні покарати, витіснити або залякати представників певної групи. Наприклад, група може нападати на учасників прайду не через особистий конфлікт з кожною людиною, а тому що вважає допустимим «очищати вулиці» від ЛГБТІК+ видимості.

Також можливий змішаний мотив. Нападник може одночасно хотіти заволодіти майном, обирати жертву через її вразливість і використовувати гомофобне упередження. Наявність корисливого мотиву не виключає мотиву ненависті.

Чи має потерпіла людина довести свою ідентичність

Ні. Злочин може бути мотивований приписаною ознакою. Якщо нападники помилково вирішили, що чоловік є геєм, і побили його саме через це, фактична сексуальна орієнтація не усуває мотиву упередження.

Так само мішенню може стати працівник ЛГБТІК+ організації, журналіст, який пише про права людини, адвокат постраждалих, родич трансгендерної людини або власник закладу, де проходить правозахисний захід.

Чим злочин ненависті відрізняється від мови ворожнечі

Мова ворожнечі — це форма публічної або міжособистісної комунікації, яка поширює, підбурює або виправдовує ворожість до групи. Злочин ненависті — це кримінально каране діяння, вчинене з упередженим мотивом.

Не кожний гомофобний коментар є злочином ненависті. Але пряма погроза, підбурювання до конкретного нападу, систематичне переслідування або публікація адреси для організації насильства можуть мати ознаки окремого кримінального правопорушення. Мова ворожнечі також може бути доказом мотиву, якщо автор пізніше бере участь у нападі. Докладніше про межі — у матеріалі як розпізнати й зафіксувати мову ворожнечі.

Чим злочин ненависті відрізняється від дискримінації

Дискримінація — це нерівне ставлення або обмеження права через певну ознаку: відмова в роботі, ненадання послуги, виключення з освітньої програми, нерівні умови оренди. Такі дії можуть тягти цивільну, адміністративну, дисциплінарну або іншу відповідальність.

Якщо до дискримінаційного ставлення додаються насильство, погроза, пошкодження майна або інше кримінальне діяння, може йтися вже про злочин ненависті. Як подати скаргу на дискримінацію — в окремій покроковій інструкції.

Які індикатори можуть вказувати на мотив упередження

Жодна ознака не є автоматичним доказом. Оцінюється їх сукупність.

Слова нападників

Нападники використовували гомофобні або трансфобні образи, погрози «покарати» ЛГБТІК+ людей, твердження про «очищення» міста, заклики до вигнання або знищення групи. Точні слова потрібно зафіксувати, навіть якщо вони є принизливими.

Вибір місця або події

Напад стався біля прайду, біля офісу організації, у закладі, де проходив ЛГБТІК+ захід, біля меморіалу, після публічної дискусії або в місці, яке нападники вважають пов'язаним зі спільнотою.

Символи та зовнішні ознаки

Мішень могли обрати через веселковий прапор, значок, плакат, одяг, гендерне самовираження, фотографію з партнером або партнеркою. Це не означає, що зовнішність визначає ідентичність. Йдеться про те, як її сприйняв нападник.

Попередня поведінка

Важливими можуть бути дописи нападника, участь у групах, попередні погрози, заклики в чатах, аналогічні напади, пошук інформації про захід або стеження за активістом.

Відсутність особистого конфлікту

Нападники не знали потерпілу людину, але відразу почали говорити про її належність до групи.

Організований характер

Нападники заздалегідь домовлялися, розподіляли ролі, чекали біля місця заходу, мали однакову символіку, знімали напад для поширення або публікували звіт про «акцію».

Повторюваність

У цьому районі, закладі або під час аналогічних заходів уже траплялися напади на людей з тієї самої групи.

Що передбачає чинний Кримінальний кодекс

Кримінальний кодекс визнає окремі мотиви ворожнечі або нетерпимості: расову, національну, релігійну, а в деяких положеннях — статеву належність. Такі мотиви можуть обтяжувати покарання, бути кваліфікуючою ознакою окремого злочину або впливати на правову оцінку діяння.

Однак сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність прямо не включені до загального переліку обставин, що обтяжують покарання. Це не означає, що напад на ЛГБТІК+ людину не є злочином. Нападника можна притягнути до відповідальності за базове діяння. Проблема в іншому: чинна система не гарантує, що гомофобний або трансфобний мотив буде належно відображено у кваліфікації та покаранні.

Чому звичайної кваліфікації недостатньо

Уявімо два напади з однаковими тілесними ушкодженнями. У першому випадку сварка виникла через особистий конфлікт. У другому нападники чекали біля прайду, обрали людину з веселковим прапором і під час побиття вигукували погрози всім ЛГБТІК+ людям.

Фізичні наслідки можуть бути однаковими. Але суспільний зміст різний. Другий напад залякує ширшу групу, обмежує участь людей у публічному житті, посилює нерівність, може бути частиною організованої кампанії та створює ризик нових нападів. Якщо розслідувати лише тілесне ушкодження, ця частина злочину зникає.

Що вимагає Європейська конвенція

Обов'язок розслідувати мотив не означає, що держава повинна довести його в кожній справі. Вона має зробити всі розумні кроки, якщо існують факти, які можуть на нього вказувати.

«Картер проти України»: гомофобні напади

Що сталося

Нік Картер, відкритий гей, зазнав двох нападів у Києві. Під час нападів звучали гомофобні висловлювання. Перший випадок правоохоронні органи розслідували переважно як пограбування, другий — як звичайне заподіяння тілесних ушкоджень. Заявник послідовно наголошував, що напади були пов'язані з його сексуальною орієнтацією.

Що встановив ЄСПЛ

Українські органи не забезпечили ефективного розслідування можливого гомофобного мотиву. У першому епізоді зосередження на викраденому майні відсунуло на другий план твердження про злочин ненависті. У другому звичайна кримінально-правова кваліфікація обмежила здатність слідства викрити упереджений мотив. Суд установив порушення статті 3 у поєднанні зі статтею 14 Конвенції. Докладний розбір — у матеріалі «Картер проти України». Подібний стандарт, але за статтею 8, ЄСПЛ застосував і в новішій справі «Кісь та Левчук проти України» (2026).

Чому ця справа важлива

Це ключове рішення ЄСПЛ щодо гомофобних злочинів в Україні. Воно показує: поліція не може обмежитися розслідуванням фізичного нападу; слова нападників мають доказове значення; потерпілий не повинен постійно переконувати слідство, що мотив важливий; прогалина в Кримінальному кодексі не звільняє державу від міжнародного обов'язку; звичайна кваліфікація може зробити розслідування мотиву практично неможливим.

«Федорченко та Лозенко проти України»: расистський мотив підпалу

Що сталося

Будинок ромської родини підпалили. Унаслідок пожежі постраждали члени сім'ї, четверо з яких померли, зокрема діти. У справі існували відомості, які могли вказувати на расистський мотив.

Що встановив ЄСПЛ

Українська влада не провела належного розслідування можливої расової складової злочину. Суд наголосив: коли виникає підозра, що насильство могло бути мотивоване расовою ненавистю, держава повинна вжити всіх розумних заходів для встановлення цього мотиву. Було встановлено порушення права на життя в його процесуальному аспекті та заборони дискримінації.

Чому це важливо для ЛГБТІК+ справ

Справа стосувалася расистського насильства, але сформульований принцип є ширшим. Дискримінаційно мотивовані злочини мають особливу природу. Якщо держава розглядає їх як звичайні, вона не бачить додаткової шкоди, заподіяної групі. Цей підхід застосовується і до гомофобного та трансфобного насильства.

Burlya and Others v. Ukraine: напад на ромські домівки

Що сталося

У селі готувався напад натовпу на будинки ромських жителів. Поліція знала про загрозу. Частині людей порадили залишити село, але належного захисту будинків не забезпечили. Натовп пошкодив і розграбував житло.

Що встановив ЄСПЛ

Суд визнав, що напад був мотивований антиромськими настроями. Поліція не вжила достатніх заходів для захисту людей і майна, а подальше розслідування мало серйозні недоліки. Пасивність правоохоронців могла створити враження офіційного схвалення дій натовпу.

Чому це важливо

Зобов'язання держави виникають не лише після нападу. Якщо поліція заздалегідь знає про реальну загрозу для певної групи, вона повинна вживати розумних заходів захисту. Для ЛГБТІК+ подій це означає, що інформація про підготовку нападу на прайд, офіс, захід або конкретну людину не може зводитися до поради «не приходити» чи «не провокувати». Потенційна жертва не повинна втрачати право на публічний простір через погрози нападників.

Які спільні принципи сформував ЄСПЛ

Мотив потрібно розслідувати окремо

Недостатньо встановити, хто вдарив і які травми заподіяно. Слідство має з'ясувати, чому було обрано саме цю мішень.

Потерпіла людина не повинна доводити справу замість держави

Вона має надати відому інформацію, але збір доказів є обов'язком слідства.

Необхідні всі розумні кроки

Поліція повинна допитати свідків про висловлювання, перевірити цифрові матеріали, дослідити зв'язок із групами, встановити підготовку нападу, вилучити записи камер і перевірити попередні епізоди.

Змішаний мотив також має значення

Напад може одночасно мати корисливий, особистий і дискримінаційний мотив.

Формальна реєстрація не дорівнює ефективному розслідуванню

Провадження, яке роками не рухається, не збирає докази й не перевіряє ключову версію, не відповідає стандарту Конвенції.

Держава повинна запобігати передбачуваному насильству

Якщо влада знає про запланований напад на групу, вона не може обмежитися попередженням потенційних жертв.

Які проблеми залишаються в Україні

Неповне кримінальне законодавство

Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність не названі прямо в загальній нормі про обставини, що обтяжують покарання.

Неправильна первинна кваліфікація

Напади можуть реєструватися як хуліганство, конфлікт, пограбування або легке тілесне ушкодження без відображення мотиву.

Недостатнє документування

У матеріалах справи можуть не фіксувати точні слова нападників, веселкову символіку, зв'язок із прайдом, попередні онлайн-погрози або членство нападників у групах.

Вторинна віктимізація

Потерпілу людину можуть запитувати, навіщо вона демонструвала символіку, чому перебувала в певному місці, чи не «спровокувала» напад, навіщо відкрито говорила про ідентичність. Такі запитання зміщують відповідальність із нападника на потерпілу людину.

Страх аутингу

Людина може не повідомляти мотив, якщо боїться, що інформація потрапить до родини, роботодавця, військової частини або медіа.

Відсутність повної статистики

Якщо мотив не реєструється, держава не бачить масштабу проблеми.

Як законопроєкт №13597 може змінити ситуацію

Законопроєкт пропонує прямо включити сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність до рамки нетерпимості. Це може полегшити юридичну кваліфікацію, зобов'язати правоохоронців приділяти мотиву більше уваги, покращити статистичний облік і дозволити враховувати мотив під час покарання.

Однак проєкт потребує доопрацювання. Зокрема, мотив має бути придатним до застосування не лише в обмеженому переліку тяжких злочинів, а й у типових справах про хуліганство, легкі тілесні ушкодження та пошкодження майна. Докладний розбір — в аналізі законопроєкту №13597 про дискримінацію та злочини ненависті.

Чи кожний напад на ЛГБТІК+ людину є злочином ненависті

Ні. ЛГБТІК+ люди, як і всі інші, можуть стати потерпілими від злочинів через особистий конфлікт, корисливий мотив, випадковий напад, домашнє насильство або інші причини. Належність потерпілої людини до групи ще не доводить мотив.

Потрібно досліджувати вибір мішені, слова, поведінку, підготовку, контекст і попередні дії нападника. Водночас мотив не можна відкидати лише тому, що існувала й інша причина.

Висновок

Злочин ненависті відрізняється від звичайного злочину не лише словами нападника. Він використовує насильство проти однієї людини, щоб підтвердити нерівність цілої групи.

Саме тому держава повинна побачити мотив, зафіксувати його, зібрати докази, відобразити у правовій оцінці, захистити потерпілу людину та запобігти повторенню. Рішення ЄСПЛ показують, що Україна не може чекати ідеального законодавства, щоб виконувати цей обов'язок. Законодавча реформа потрібна. Але вже сьогодні поліція, прокуратура і суди мають розслідувати гомофобні, трансфобні, расистські та інші упереджені мотиви, якщо факти на них вказують.

Джерела

• Кримінальний кодекс України.
• Європейська конвенція з прав людини.
• Рішення ЄСПЛ у справі «Картер проти України».
• Рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
• Рішення ЄСПЛ у справі Burlya and Others v. Ukraine.
• Посібник ЄСПЛ із прав ЛГБТІ-людей.
• Методичні матеріали ОБСЄ щодо злочинів ненависті.